Пошук по сайту:                    У базі 1166 записів.
За підтримки:

   Залиште запитання:
   
   


Корисна інформація
Австралія  (5) Австрія  (14) Аргентина  (2) Бельгія  (4) Болгарія  (11) Великобританія  (6) Греція  (15) Данія  (1) Держава Кувейт  (12) Естонія  (7) Єгипет  (4) Ізраїль  (19) Ірландія  (13) Іспанія  (17) Італія  (15) Канада  (8) Киргизька республіка   (9) Кіпр  (7) Королівство Таїланд  (11) Латвія  (10) Литва  (4) Люксембург  (5) Мальта  (6) Нідерланди  (14) Німеччина  (31) Нова Зеландія  (6) Норвегія  (4) ОАЕ  (10) ПАР  (5) Польща  (63)   Португалія  (8) Республіка Білорусь  (9) Республіка Кенія  (2) Республіка Кот-д-Івуар  (2) Республіка Ліберія  (4) Республіка Мальдіви  (2) Республіка Сейшелли  (3) Республіка-островів-Фіджі  (2) Росія  (12) Румунія  (5) Сирія  (4) Словаччина  (5) Словенія  (2) США  (11) Туреччина  (7) Угорщина  (10) Фінляндія  (9) Франція  (6) Хорватія  (7) Чехія  (13) Швейцарія  (2) Швеція  (8) Японія  (4)

 

Сучасна работоргівля

Роздрукувати матеріал

Щоб потрапити у трудове рабство, не обов’язково їхати далеко за кордон


Олексій Лівінський


Ми вже майже забули, що значить слово «кріпосний» та використовуємо слово «раб» лише згадуючи про античні часи, проте і досі, і в нашій країні, наші з вами сусіди та їхні діти потрапляють в тенета торгівців людьми. І, на жаль, це не міф, це - реальність. Усім відомі історії дівчат, які погодилися працювати офіціантками чи покоївками за кордоном та були  змушені власним тілом «відробляти борги» перед своїми «помічниками-посередниками». Та цим торгівля людьми не обмежується. І продають наших людей не обов’язково за кордон, і не обов’язково йдеться саме про проституцію. Кількість чоловіків, жінок та дітей, які постраждали від трудового рабства в межах України зростає протягом останніх років.


Василь П. із півночі Одещини оповів співробітникам представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні таку історію: «Навесні в наше село приїхав Михайло, і запропонував поїхати на заробітки в місто. Пообіцяв велику зарплату, безкоштовне харчування і проживання. Я погодився, і через декілька днів Михайло приїхав на мотоциклі до мого будинку. З ним було ще двоє людей батько і син. Михайло відвіз нас через декілька сіл до станції, та придбав квитки на електропоїзд до обласного центру. Там нас зустрів племінник Михайла. Він відвіз нас на будівництво, де ми жили і працювали. Тіснилися ми втрьох в одній брудній кімнаті. Годували 1-2 рази на день огидною стравою. Ми перебували під наглядом, нам не дозволяли ні з ким спілкуватися. Працювали від зорі до зорі без вихідних. Коли висловлювали невдоволення – нас били, і весь час погрожували нічого не заплатити. Через півтора місяця я не витримав, і у зручний момент утік. Оплати я так і не отримав.


У мене не було грошей доїхати додому, тому я влаштувався до іншого хазяїна, також на найближчому будівництві. На тракторі я розвантажував цемент, і щомісяця отримував зарплатню. Повернувся я додому наприкінці літа. Звернувся до правоохоронних органів із заявою про те, що мене експлуатував Михайло на будівництві в Одесі».


Таких історій громадські організації України та журналісти зафіксували десятки. Але більшість з них так і залишається лише у пам’яті жертв. А вони, наче про жахливий сон, намагаються якомога швидше про це все забути. Свідки чи потерпілі від цього злочину просто не зізнаються – не лише міліції чи громадським організаціям, а й навіть найближчим родичам: уникають сорому чи осуду, не вірять, що експлуататори справді будуть покарані. Адже «роботодавці» часто тримають своїх «рабів» у лещатах саме погрозами завдати шкоди близьким, або ж вихваляннями, що у них «все схоплено, скаржитися нема кому».


Саме тому розкривати подібні злочини правоохоронцям важко через нестачу свідчень. Крім того, коли людину продають за кордон, то є хоч якийсь шанс завчасно врятувати жертву завдяки необхідним офіційним процедурам – оформлення паспорта, візи, перетину кордону тощо. А коли їдуть на сезонну роботу до іншої області або району, то не підписують жодних угод і злочин виявити складніше. Тим не менше, в кожній області України працюють спеціалізовані підрозділи МВС по боротьбі з торгівлею людьми, які щороку  розслідують сотні справ порушених за статтею 149 Кримінального кодексу України (ККУ).  ККУ визначає, що «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини... караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років», а в особливо важких випадках – навіть на 12-15 років із конфіскацією майна.


Злочинці не шкодують нікого – жінки та дівчата також можуть потрапити у пастку. Ось що розповіла нам Олена Т. із Закарпаття: «Наприкінці весни до нашого села завітали двоє чоловіків. Запропонували мамі поїхати на сільськогосподарські роботи на південь України. Наші люди часто їздять у ті краї. Погодилась і мама, взяла мене з собою. Ми живемо дуже бідно, я вже закінчила 9 класів і хотіла поступати в ПТУ. Нам були потрібні гроші. Сестра залишилась одна, батько з мамою розлучені. Згодом її забрала до себе сусідка, вона жила у неї. Жили ми у вагончику в степу, кашу нам готували теж в степу, годували 1-2 рази на день. Працювали ми щодня без вихідних, по 12-13 годин. Якщо я повільно працювала, мене підганяли, погрожували штрафувати на 50 грн. Ми пололи моркву, цибулю, збирали огірки, помідори, яблука... Додому нас відпустили лише коли закінчився сезон. Поступати вчитися вже пізно було. І до школи в 10 клас теж не пішла: у мене просто не було що одягнути, бо ми нічого не заробили».


МОМ щороку фіксує десятки таких випадків, і кількість їх дедалі збільшується. Вербують у трудове рабство переважно сільських, соціально незахищених і слабо обізнаних у праві людей. Часто «підставляють» майбутніх жертв навіть знайомі чи родичі. Так, 16-річну Ольгу з Вінниччини сaпати буряки у село П’ятки на Житомирщині відправила... подруга. Дівчина вже працювала у тому господарстві, і привела «підмогу». Дівчат з іншими робітниками господарі поселили до корівника, одразу відібрали телефони, учнівські квитки, щодня на 12 годин посилали в поле, а «зарплату» тільки обіцяли. Знайшла дівчину лише її мати, яка «підняла на ноги» правоохоронців, щоб визволити дитину.


Як же ж не потрапити до пастки, коли, з одного боку, злидні штовхають людину до роботи у будь-яких умовах, а з іншого – не втрачати власної гідності і отримати зароблене? Слід пам’ятати, що в Україні діє Кодекс законів про працю, який зобов’язує роботодавців укладати угоди з працівниками про виконання робіт, навіть якщо йдеться про сезонну роботу (Стаття 7 КЗпроП). Державна інспекція праці, яка діє у кожному районі й підпорядковується відповідному департаменту у структурі Міністерства праці та соціальної політики, повинна стежити, як роботодавці підписують трудові договори, ведуть трудові книжки, дотримуються робочого часу і права працівників на відпочинок, своєчасне одержання заробітку, гарантують лікарняні та безпечні умови праці. Особливо це стосується випадків, коли працівник виїжджає з місця постійного проживання на тимчасові, сезонні заробітки в інший регіон. У цих випадках не варто одразу усно погоджуватись на роботу із незнайомцями, які не показують своїх документів чи ліцензій. Адже у незнайомому місці будь-яка людина більш вразлива, ніж на батьківщині. І навіть якщо експлуататори будуть виявлені й покарані, повернути зароблене важкою працею їхнім жертвам буде практично неможливо: за відсутності трудових договорів, будь-яких формальних записів про проведення робіт (табелі, журнали, угоди тощо) – юридично ніхто нікому нічого не зобов’язаний. У такому випадку єдиний шлях – цивільний позов. А за відсутності доказів чи свідків, що людина примусово працювала, розгляд необов’язково завершиться на корить працівника.


Коли коїться злочин або Як розпізнати жертву торгівлі людьми?



  • Працює проти своєї волі, не може залишити свого робочого місця або завжди перебуває під наглядом,

  • Були відібрані документи, жертва утримується примусово та не має свободи пересування,

  • зазнає фізичних покарань та психологічного тиску, їй або її рідним чи близьким погрожують, якщо вона відмовлятиметься працювати,

  • жертві забороняють спілкуватися із рідними та знайомими по телефону тощо,

  • боїться говорити про свою ситуацію у присутності експлуататора,

  • не підписувались угоди, жертва не контролює власний заробіток, сплачує високу частку зі свого заробітку експлуататорові, щодня мусить відробити певну мінімальну суму, сплачує борги чи штрафи, які встановлює експлуататор на власний розсуд, весь заробіток працівника «зберігається» у роботодавця до завершення сезонних робіт (як, наприклад, застава, що працівник не втече),

  • заздалегідь підписує на ім’я роботодавця боргове зобов’язання,

  • відмовляють у медичному обслуговуванні, ліках, необхідних процедурах тощо,

  • змушують до принизливої або компрометуючої поведінки, яку знімають на фото чи відео (наприклад, зйомка побиття, роздягання), що згодом можна використати як компрометуючий матеріал,

  • змушують вживати алкоголь, наркотики чи інші препарати, або, навпаки, відбирають їх, якщо жертва залежить від них, з метою підвищення «слухняності».


Представництво міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні у партнерстві з українськими громадськими організаціями та державними установами з 1998 року надає допомогу постраждалим від торгівлі людьми. З січня 2000 р. по березень 2010р. 6559 постраждалих осіб отримали медичну, психологічну, освітню, юридичну та іншу допомогу від МОМ.


МОМ також підтримує роботу Національної гарячої лінії з протидії торгівлі людьми, де можна безкоштовно та анонімно отримати пораду та консультацію фахівців.


Гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми:


0- 800- 505- 501 безкоштовно зі стаціонарних телефонів в Україні


527  - безкоштовно з номерів Білайн, Київстар, МТС та life :)

« Повернутися назад

За підтримки:
Головна   |   Про нас   |   Інформація по країнах   |   Адреси посольств та консульств   |   Часті запитання   |   Контакти
Корисне  |  Інформаційні матеріали ЦКМ   |  Статті  



© 2005-2017 Всі права збережено www.migrantinfo.org.ua, Інформація для мігрантів.
Розроблено AbcSite. Підтримка проекту IOM-Ukraine.